Ми тут не любимо батькiв. Кашель, iржу, асфальт i нiчну романтику — ось що ми обожнюємо. Що завгодно, але тiльки не маму з татом. Вони розмовляють зi мною, а я переварюю здоровий сенс i чекаю, поки хтось переварить мене.

​

Із нас нещодавно вислизнула людянiсть — у цьому й основа iсторiї. Маленькi люди хочуть знайти її у провулках i смiттєвих баках, але самi там i пропадають. А я, здається, дуже велика ланка суспiльства, але дуже маленька людина.

​

Все, стукають. Зараз я вийду назовнi, i мене з’їдять великi люди. Але тiльки-но я встаю — лунає найкраща музика i розпускаються улюбленi квiти. Людоїдство вiдкладається до наступного вечора. Вийду завтра, якщо, звiсно, тато мене вiдпустить.